Перейти до основного вмісту

Розгляд клопотань сторони обвинувачення, пов’язаних із обраними запобіжними заходами під час підготовчого судового засідання, чи є для цього підстави?

Забара Богдан, адвокат АО «Баррістерс»

 

У процесі здійснення досудового розслідування відносно особи було застосовано запобіжний захід. Після сплину певного часу, сторона обвинувачення складає обвинувальний акт та направляє його до суду.

В цей час, наближається день Х (закінчення строку дії ухвали про запобіжний захід) та прокурор звертається до суду із клопотанням саме про продовження строку дії запобіжного заходу. Такі випадки є непоодинокими, але саме головне, що і суд не наважується здійснювати перевиховання прокурорів та кожного разу залишати без розгляду подані клопотання, продовжуючи строк дії запобіжних заходів із покладеними обов’язками.

На мою думку, сам факт звернення із клопотанням про продовження строку дії запобіжного заходу є безпідставним ще на етапі його формування як документу, а подальший факт розгляду таких клопотань судом є неприпустимою дією.

У частині 3 ст. 315 КПК України з виключним переліком вказано, що під час підготовчого судового засідання суд за клопотанням учасників судового провадження має право обрати, змінити чи скасувати заходи забезпечення кримінального провадження, в тому числі запобіжний захід, обраний щодо обвинуваченого. При розгляді таких клопотань суд додержується правил, передбачених розділом ІІ цього Кодексу.

В цей же час, жодного випадку про можливість продовження заходів забезпечення (яким є також запобіжний захід) не передбачено.

Аналогічна позиція зазначена у листі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 04.04.2013 року, відповідно до пункту 21 якого зазначено, що під час підготовчого судового засідання суд за клопотанням учасників судового провадження має право обрати, змінити чи скасувати запобіжний захід, обраний обвинуваченому.

Тобто, є виключний перелік клопотань, пов’язаних із заходами забезпечення до яких жодним чином не відноситься клопотання про продовження таких заходів, але суди нехтуючи вимогами кримінального процесуального судочинства, приймають, розглядають та задовольняють такі клопотання сторони обвинувачення, в більшості випадків посилаючись на наявність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України.

Але, якщо навіть не брати до уваги відсутність законних підстав для подання саме такого клопотання, чи дійсно суд може пересвідчитись в наявності ризиків та обґрунтування сторони обвинувачення?

Статтею 291 визначено чіткий перелік документів, які додаються до обвинувального акту та який в свою чергу надходить до суду саме із таким переліком документів. В цей же час, імперативна норма ч. 4 цієї статті забороняє надавати до суду інші документи, не передбачені цим переліком.

Сторона обвинувачення має змогу надати до суду матеріали кримінального провадження лише після завершення підготовчого судового засідання, початку судового розгляду та після виконання вимог ст. 348 (роз’яснення суті обвинувачення) та ст. 349 (обсяг та порядок дослідження доказів).

В цей же час, клопотання сторони обвинувачення має повноцінно відповідати вимогам ст. 184 КПК України, серед яких варто звернути увагу на необхідність доведення наявності ризиків та додання до клопотання матеріалів, якими обґрунтовується клопотання.

Тобто, прокурор має підтвердити власні доводи матеріалами отриманими під час здійснення досудового розслідування, але обмежений в праві надання будь-яких матеріалів до судового розгляду та визначення обсягу і порядку дослідження доказів. З урахуванням таких обставин, сторона обвинувачення обмежується лише формулюваннями та посиланнями на певні докази у клопотанні, без їх долучення. Суд в свою чергу  має лише обвинувальний акт та реєстр серед матеріалів кримінального провадження та ще не в змозі переглянути та дослідити докази, які сторона обвинувачення зазначає як обґрунтування власних доводів на доведення винуватості особи і повинен приймати рішення, керуючись виключно довірою до доводів прокурора письмово викладених у клопотанні.

Чи є в такому випадку рішення суду обґрунтованим питання риторичне, адже, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об’єктивно з’ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Але суд в таких випадках приймає рішення без підтвердження доказами, без їх дослідження та як наслідок без надаванням їм оцінки.

В більшості випадків клопотання прокурора містить лише формальний набір підстав для застосування запобіжного заходу, без розгляду прав до подібності таких підстав у контексті конкретної життєвої ситуації. При цьому слід зазначити, що підстави застосування запобіжного заходу відповідно до вимог КПК України, мають бути чітко вказані в клопотанні при кожному зверненні із таким клопотанням. Вважаю, що прокурор повинен доводити необхідність дії запобіжного заходу кожного разу також із врахуванням сплину часу з дня самого застосування запобіжного заходу ще при здійсненні досудового розслідування.

На мою думку, з урахуванням зазначених норм кримінального процесуального законодавства, розгляд будь-яких клопотань сторони обвинувачення, пов’язаних із обмеженням волі (тримання під вартою, домашній арешт) є грубим порушенням прав особи, винуватість якої ще потрібно довести під час судового розгляду, який із практики триватиме роками, а достатнім способом для «запобігання ризикам», в тому числі переховування з метою нібито уникнення покарання є покладення судом на обвинуваченого зобов’язань прибувати до суду за першим викликом та здати паспорти для виїзду за кордон на зберігання.

 

Адвокат Забара Б. І.

Залишити коментар