Перейти до основного вмісту

Навколоправове «гопнічество» у неправовому судочинстві

Автор: Костянтин Глоба, адвокат, Адвокатське об'єднання "Barristers"

Коли законодавець писав закон, він не міг передбачити, що такий інститут Кримінального процесуального законодавства, як «докази» перетворять в одному випадку на першокласний засіб тиску та впливу на бізнес і окремих осіб, в іншому - на купу "горе"-матеріалу у провадженні.

Така ситуація склалась, з одного боку, у зв’язку із тим, що окремі «комерційні» слідчі та прокурори, не розбираючи грішне від праведного, вигрібають з обшуком і накладають арешт на усе, що під руки трапляється, а надалі маніпулюють цим сторону провадження. З другого боку, у зв’язку із м’яко кажучи неосвідченістю, як слідчих, так і слідчих-суддів у правових категоріях «речові докази», «документи», «документи як речові докази». І в одному, і в другому випадку, на жаль, окремий громадянин, який за законом наче і не віслюк, проте із практики в суді з цією купою матеріалу виглядає здебільшого саме так.

Статті 98, 99, 357 та 358 КПК України регламентують чіткий перелік того, що є речовим доказом, а що є документом та способом дослідження речових доказів, документів та документів-речових доказів, а саме:

РЕЧОВІ ДОКАЗИ

Речовими доказами згідно ст. 98 КПК України є матеріальні об’єкти:

  • які були знаряддям кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди, або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження
  • в тому числі предмети, що були обєктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом, або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

Знаряддя злочину – предмети та речовини, що використовувалися злочинцем для досягнення злочинного результату. Елемент криміналістичної характеристики злочину.

Сліди – у вузькому розумінні, матеріально-фіксоване відображення (сліди рук, ніг, знарядь, інструментів). У широкому – результат будь-якої матеріальної зміни первинної обстановки внаслідок вчинення злочину. Передбачають порушення первинного положення, місцезнаходження, стану різних об’єктів, що становлять речовинне середовище, у якому вчинено злочин, тобто охоплюють комплекс елементів (сліди ДТП, пожежі).

Слідоутворення – процес формування будь-якого матеріального відображення події, як процес зміни властивостей об’єкта внаслідок взаємодії з іншим об’єктом під час будь-якої події. Процес контактування мінімум двох об’єктів, під час якого ідентифікуючий об’єкт сприймає, відображає зовнішні властивості ідентифікованого об’єкті.

Об’єкт злочину  це елемент складу злочину, що утворений суспільними відносинами, які охороняються кримінальним законом та у сфері яких завдається шкода чи створюється загроза її заподіяння (обов’язкова ознака), а також включає в себе предмет злочину і потерпілого від злочину (факультативні ознаки).

Речовими доказами можуть бути і документи, але лише за умови, якщо документи містять ознаки речового доказу - були знаряддям чи об’єктом кримінально протиправних дій. Відповідно, за своєю процесуальною природою письмові документи можуть бути як документами, так і документами-речовими доказами.

Документи-речові докази мають значення для розслідування кримінального провадження не тільки завдяки своєму змісту, а й через сам факт свого існування, а також спосіб їх виготовлення та інші матеріальні ознаки. Документи-речові докази у провадженні не замінюються, так як вони є знаряддям або об’єктом кримінально протиправних дій.

      

 

ДОКУМЕНТИ

Документом  є спеціально створений з метою збереження інформації матеріальний об’єкт, який містить зафіксовані за допомогою письмових знаків, звуку, зображення тощо відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження. Документи-письмові докази, мають значення для встановлення істини завдяки лише своєму змісту, а відповідно можуть замінюватися у провадженні копіями чи дублікатами.

 

До документів, за умови наявності в них відомостей, передбачених частиною першою ст. 99 КПК України, можуть належати:

-    матеріали фотозйомки, звукозапису, відеозапису та інші носії інформації (у тому числі електронні);

-    матеріали, отримані внаслідок здійснення під час кримінального провадження заходів, передбачених чинними міжнародними договорами, згоду на обов’язковість яких надано Верховною Радою України;

-    складені в порядку, передбаченому цим Кодексом, протоколи процесуальних дій та додатки до них, а також носії інформації, на яких за допомогою технічних засобів зафіксовано процесуальні дії;

-    висновки ревізій та акти перевірок.

Матеріали, в яких зафіксовано фактичні дані про протиправні діяння окремих осіб та груп осіб, зібрані оперативними підрозділами з дотриманням вимог Закону України "Про оперативно-розшукову діяльність", за умови відповідності вимогам цієї статті, є документами та можуть використовуватися в кримінальному провадженні як докази.

ДОСЛІДЖЕННЯ ПРИ СУДОВОМУ РОЗГЛЯДІ

-    речові докази - оглядаються і подаються для ознайомлення учасникам судового провадження;

-   документи (якщо в них викладені і посвідчені відомості, що мають значення для встановлення фіктів і обставин) - оголошуються за ініціативою суду, або за клопотанням учасників судового провадження.

НАКЛАДЕННЯ АРЕШТУ НА БЕЗГОТІВКОВІ ГРОШОВІ КОШТИ, ЯК НА РЕЧОВІ ДОКАЗИ

В контексті положень ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове позбавлення  ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження, та/або користування майном з метою забезпечення речових доказів, спеціальної конфіскації, конфіскації майна, як виду покарання і відшкодування шкоди.

Розглядаючи інститут накладення арешту на майно з метою забезпечення речових доказів, а саме, накладення арешту на безготівкові грошові кошти юридичної або фізичної особи, які знаходяться на рахунках у банківських установах, варто відмітити, що дані дії в будь-якому випадку є незаконними.

  •        Загальне правило, яке застосовують при накладенні, що майно має відповідати критеріям речових доказів зазначених у ст. 98 КПК України та щодо нього є відповідні конкретні ризики використання, переміщення та ін.– є помилковим.

Таке майно має бути матеріальним об’єктом, виходячи із буквального визначення речових доказів, але безготівкові грошові кошти такими не є.

У національному законодавстві відсутнє чітке поняття безготівкових грошових коштів, яке закріплює їх правову природу. Ті грошові вимоги, що належать особам не є грошима з жодної точки зору. Українське законодавство вказує на безготівкову форму грошей, на безготівкову форму розрахунків, форму розрахункових операцій (ЗУ «Про банки і банківську діяльність», ЗУ «Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян», ЗУ «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг»).

Показовим у цьому питанні є ЗУ «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», який можна вважати одним із основних у цій сфері. У ст. 3.1. цього Закону визначено, що кошти існують у готівковій формі (формі грошових знаків), або безготівковій формі (формі записів на рахунках у банках). Електронні гроші наприклад емітуються, погашаються в обмін на готівкові. Юридичну природу безготівкових грошових коштів неможна ототожнювати з речами, це є окрема категорія об’єктів цивільних прав, тому, що вони є замінними.

Безготівкові грошові кошти істотно відрізняються від майнового права вимоги – вони виступають універсальним мірилом мінової вартості майнових благ, є обов’язковим до прийняття, як засіб платежу, обмеження їх обігу можливе виключно на підставі Закону, вони належать на праві власності володільцю банківського рахунку, вони можуть виступати об’єктом суб’єктивного майнового права вимоги, вони не обмежені строком давності, їх цінність (мінова вартість) забезпечується законом.

Юридична природа безготівкових грошей, як об’єктів цивільних правовідносин, істотно відрізняє їх від об’єкто-здатних майнових прав.

  •           Постанова про визнання речовим доказом преюдиційного значення для даного процесу також не має, оскільки КПК України не передбачає правову категорію «визнання речових доказів».

На стадії досудового розслідування вживається правова категорія «фактичні дані». Дана позиція корелюється із ч. 1 ст. 84, ч. 2 ст. 91 КПК України, які визначають наступну правову конструкцію:

 

       ДОКАЗИ – ФАКТИЧНІ ДАНІ на підставі яких орган досудового розслідування встановлює     – ФАКТИ та ОБСТАВИНИ.

 

Доказ визнається речовим лише судом у нарадчій кімнаті після його дослідження у судовому засіданні через процедуру змагальності і лише за умови їх належності і допустимості. Дана позиція корелюється із ст. 85, 86, 92 КПК України. Слідчий, прокурор не є суб’єктами визнання фактичних даних речовими доказами, оскільки є лише суб’єктами формування і попередньої оцінки фактичних даних для майбутнього їх подання до суду.

 

Якщо припустити, що накладення арешту на безготівкові грошові кошти все ж можливо, то у слідчого і прокурора має бути чітке розуміння яке саме майно підлягає арешту, його кількісні характеристики та родові ознаки, розуміння з якого рахунку і за якими господарськими операціями отримані ці кошти. Для цього має бути складений як мінімум протокол огляду, якому має передувати факт тимчасового доступу слідчого або прокурора до рахунків та банківських документів по рахунку. Така позиція корелюється у абзаці 2 ч. 1 ст. 170, п. 2 ч. 2 ст. 171 КПК України, яка встановлює правила арешту речей, зазначаючи, що «слідчий і прокурор повинні вжити заходів з метою виявлення майна», «у клопотанні про арешт зазначається перелік і вид майна». Тобто, так зване дистанційне звернення до суду слідчого або прокурора з відповідним клопотанням без розуміння, як мінімум кількості  і руху безготівкових грошових коштів, наглядно демонструє відкрите нівелювання норм стороною обвинувачення.

 

Накладення арешту на безготівкові грошові кошти на банківських рахунках має погоджуватись також із метою та цілями кримінального провадження згідно загальних правил досудового розслідування. Підводячи підсумок, безготівкові грошові кошти не можуть за своєю правовою природою відповідати критеріям речових доказів вказаних у ст. 98 КПК України, оскільки не є речами, є замінним майном і не можуть:

- бути знаряддям кримінального правопорушення

- на собі зберігати сліди злочину

- кваліфікуватися, як гроші та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом, або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення, оскільки у нормі статті чітка прив’язка до правової категорії «речі».

Виходячи з викладеного, на досудовому розслідуванні безготівкові грошові кошти ніяк не можуть бути визнані речовими доказами, не можуть відповідати критеріям речових доказів, а всі спроби органів досудового розслідування накладати арешти на безготівкові грошові кошти з підстав відповідності критеріям речових доказів не мають за собою правового підгрунтя. Особливо ситуацію погіршують, якщо йде намагання накласти арешт на безготівкові кошти дистанційно, без їх огляду, без здійснення тимчасового доступу до банківських рахунків та документів.

Всі дії по намаганню стороною обвинувачення накласти на безготівкові кошти арешт з підстав відповідності критеріям є нічим іншим, як навколоправовим гопнічеством.

Залишити коментар