Перейти до основного вмісту

Суд у справі Євгена Дребітка контролювався ззовні, - ЗМІ

24 вересня 2020 року суддя Мукачівського міськрайонного суду Котубей І.І. оголосив вирок у справі http://reyestr.court.gov.ua/Review/91766118, за якою уважно слідкували не лише на Закарпатті, але й в інших регіонах, бо вона стала наочною ілюстрацією того, яким чином можливо реалізувати «зовнішнє» управління правосуддям в нинішніх умовах. В ЗМІ цей вирок поспішили оголосити «вироком банді рекетирів», бо за рішенням суду Євгена Дребітка, який отримав 4 роки позбавлення волі, інакше як бандитом ніхто не називав, власне як і інших обвинувачених - Запотоцького, Данканича, Шелевія – яким присуджено по 3 роки позбавлення волі. Це при тому, що власне до винесення вироку будь-яка людина вважається невинуватою.

Іншими словами, саме медійний ажіотаж у справі, яка не була ані резонансною, ані чіткою з точки зору доведення вини, першим давав привід задуматись про те, а що насправді відбувається у кримінальному провадженні, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 18.03.2020 року за № 42020070000000128. Тим більше, що активним постачальником «новин» по справі Дребітка виступав скандального відомий блогер Віталій Глагола, якого вже давно і небезпідставно вважать «підконтрольним» місцевому управлінню СБУ.

Врешті-решт, справа була настільки незручною для самого судді – Котубея І.І., що він у неформальних розмовах, за повідомленням з власних джерел редакції, неодноразово наголошував на тому, що на нього тиснуть у цій справі. І очевидно припустити, що тиск відбувався саме з боку СБУ, бо навіть прокуратура була здивована вироком у справі, в якій вони майже не зібрали належної доказової бази. Щодо «особливої» ролі СБУ у цій справі свідчать й інші факти. Зокрема, сам потерпілий постійно давав неправдиві покази, а саме спочатку казав, що його посадили в автомобіль біля автостанції по вул. Академіка Павлова в м.Мукачево, а потім, що біля вокзалу по вул. Я.Мудрого, хоча того дня Є.Дребітко потерпілого ні в якому автомобілі не возив і все це неправда. Натомість такі розбіжності в показах потерпілого виникли через те, що працівники СБУ отримали дані з камер відеоспостереження і побачили, що біля автостанції автомобіль Дребітка не проїжджав, а їхав він по вул. Я.Мудрого, тому і змінилися покази потерпілого. Більше того, під час проведення огляду будинку засудженого працівники СБУ підкинули кошти, які в подальшому були виявлені і вилучені, що зафіксовано на відеозйомці даної слідчої дії. Багатьом мукачівцям відомо, що потерпілий свого часу займався розповсюдженням наркотичних засобів, проте задля уникнення покарання активно співпрацює з СБУ.

Якщо ж проаналізувати сам вирок та позицію сторони захисту, то дійсно можна побачити дуже багато дивного у справі №303/3224/20. Так, згідно повідомлення прокуратури, усі засуджені обвинувачувалися у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 189 ККУ, а саме вимагання, вчинене за попередньою змовою групою осіб. Однак у вироці немає жодного слова про розподіл ролей цієї так званої «групи», не доведено взагалі той факт, що будь-що у цій справі відбувалось за попередньою змовою групою осіб.

Все, що описано у вироці як події 17 та 18 березня, не мають жодного доказу на підтвердження, тобто записані просто зі слів потерпілого. Більше того, судовою експертизою на замовлення сторони захисту доведено, що легкі тілесні ушкодження, які були зафіксовані у потерпілого, могли бути зроблені коли завгодно, але ніяк не 17-18 березня. В той же час, злочин за ст. 189 КК вважається завершеним у момент, коли зловмисник у насильницькій спосіб «вимагає» повернення коштів або майна. Однак, прокуратурою на доказ цього предоставлено лише записи НСРД, де з телефонних розмов між потерпілим і засудженим Дребітко можна з’ясувати наступне. З потерпілим в нього були відносини як у роботодавця з найманим працівником. Сам потерпілий разом з іншими хлопцями працював в готельно-ресторанному комплексі в м.Ужгороді, в який були вкладені значні кошти, але з роботою не справився. Є.Дребітко надавав кошти як потерпілому, так й іншим особам, щоб відкрити цей комплекс, вони купляли обладнання для роботи. В той час потерпілий неодноразово просив у Дребітка гроші, щоб розрахуватися з працівниками комплексу, а також отримав 5000 Євро, які зі слів потерпілого вкладені ним в інший ресторан в м.Берегово. Крім того, з готельно-ресторанного комплексу за період роботи в ньому потерпілого зникли телевізори, пароконвектомат та інше обладнання. Про все це Дребітко дійсно говорив з потерпілим та його мамою, які обіцяли все повернути, але нічого повернуто так і не було, потерпілий взагалі припинив роботу і він з ним деякий час не бачився. Ніяких погроз на адресу потерпілого не було, останній то зникав на деякий час, то з`являвся, постійно пояснював, що все поверне. Раптом потерпілий зателефонував 19 березня і сказав, що хоче повернути кошти, на логічне зауваження Дребітка, що краще нехай поверне пароконвектомат, потерпілий категорично відмовлявся, наполягаючи на поверненні саме грошей. І далі дивний збіг обставин – щойно потерпілий заносить 1000 долл. США до дружини Дребітка, як самого Дребітка затримують відразу біля будівлі СБУ в Ужгороді. Тобто СБУ була повністю в курсі подій, і власне сама ними диригувала.

Вочевидь, можна припустити, що це була така собі «маленька помста» з боку правоохоронних органів за розвал слідства у справі по стрілянині в Мукачеві, де Дребітко також знаходився під слідством. Однак на відміну від тієї справи, у «безпечників» не було шансів "надавити" на суддів, чого аж ніяк не можна сказати про Котубея. Достеменно невідомо, який саме компромат знаходиться у СБУ на суддю Мукачівського суду, проте його дієвість очевидна.

Кримінальний вирок по справі Дребітка був винесений у рекордно короткий строк (перше засідання відбулось в липні, а вирок оголошений вже у вересні, тоді як аналогічні справи розглядаються роками), жоден свідок захисту не допитаний, не досліджувалась значна частина речових доказів (зокрема, гроші, передані дружині Дребітка), докази визнавались недопустимими у абсолютно вибірковий спосіб, тобто без застосування принципу «плодів отруєного дерева» (цей принцип означає, що доказ є недопустимим в суді, якщо він був отриманий завдяки доказам, отриманим незаконним шляхом).

Так, наприклад, відповідно до протоколу огляду відео файлів від 11.05.2020 року, слідчим оглянуто оптичний диск з відеозаписами, на яких міститься відео, як 17.03.2020 року навпроти залізничного вокзалу проїжджає чорний автомобіль марки «Форд», в подальшому цей автомобіль проїжджає на перехресті пл. Миру - вул. Духновича, пізніше - на перехресті вул. Я.Мудрого - Миру, Горького - Я.Мудрого, Я.Мудрого - Маргітича, Садова-Стуса, Перемоги-Садова, Університетська - Перемоги, вулиці Данила Галицького. Вказаний диск переглянуто судом в судовому засіданні і встановлено, що під час руху вищевказаного автомобіля в ньому перебував водій, а на передньому пасажирському сидінні нікого немає. Однак у своїх показах потерпілий стверджував, що коли його везли в автомобілі, крім нього там перебували четверо обвинувачених, один з яких знаходився на передньому пасажирському сидінні, а на відеозаписах зафіксовано, що на передньому пасажирському сидінні нікого немає. І що робить суд? А суд приходить до висновку, що даний відеозапис не є належним доказом у справі.

Адвокати категорично не погоджуються з вироком Мукачівського суду, вважаючи його ухваленим у незаконний спосіб, з явними ознаками неповноти судового розгляду та численних порушень з боку головуючого судді Котубея І.І. Усі зауваження з цього приводу будуть розписані в апеляційній скарзі, однак не можна не звернути увагу на деякі моменти. Наприклад, суддею були дуже спотворені показання потерпілого та не допитані свідки захисту. Суд надав перевагу виключно доказам сторони обвинувачення, дуже вибірково підійшовши до питання фінансових взаємин потерпілого і обвинуваченого. Сам потерпілий в суді визнавав той факт, що працював і отримував кошти від Є.Дребітка, в тому числі отримував кошти і на розвиток свого бізнесу. При тому що навіть при допиті свідка обвинувачення – матері потерпілого - остання обмовилась, що ніхто нічого у її сина не вимагав, і навпаки її син був винен комусь якісь гроші. Тоді як саме суд дійшов висновку – які саме кошти вимагались до повернення – адже мова йшла про банальне виконання договірних зобов’язань? 

Але всі ці питання у вироці навіть не висвітлені. Врешті-решт, суд завжди відмовляв у зміні запобіжного заходу, навіть після того як усі свідки (заявлені прокуратурою) були допитані, і обвинувачені вже аж ніяк ні на кого не могли вплинути.

Дивне ставлення у суду виявилось і в аналізі даних про осіб обвинувачених та характеру і ступеню тяжкості вчиненого ними злочину. Зокрема, суд акцентував увагу на тому, що вчинений злочини відносяться до категорії тяжкого злочину, під час його вчинення обвинувачені здійснили активні насильницькі дії щодо потерпілого (що, до речі, нічим не доведено). Проте суд аж ніяк не врахував той факт, що особи є раніше не судимими, а один з них має на утриманні трьох малолітніх дітей.

Тож не дивно, що серед адвокатів існує тверде переконання, що судом у цій справі «керували» ззовні, тиснучи на головуючого, аби Є.Дребітко якомога швидше отримав незаконний вирок.

За матеріалами Закарпатського офісу МІА "Вектор ньюз"

Залишити коментар