Перейти до основного вмісту

Скасування адвокатської монополії унеможливіть шлях до європейських правових стандартів, - Олексій Фазекош

Сьогодні стало відомо про те, що Комітет Верховної Ради з питань правової політики рекомендував парламенту ухвалити в другому читанні президентський законопроект №1013 "Про внесення змін до Конституції України (щодо скасування адвокатської монополії)". "Рекомендувати Верховній Раді схвалити відповідний законопроект у цілому як закон", - озвучила рішення заступниця голови комітету, голова підкомітету з питань політичної реформи та конституційного права Ольга Совгиря. Але це ще далеко не остаточна крапка в цьому питанні, адже відповідно до чинного законодавства, після попереднього схвалення законопроект, яким вносяться зміни до Основного закону, на наступній черговій сесії має підтримати конституційна більшість у щонайменше 300 голосів. Відповідне голосування відбудеться 6 лютого, і чи набереться необхідна кількість депутатських голосів «за» - це ще велике питання.

Нижче публікуємо детальний аналіз цієї проблематики від голови Ради адвокатів Закарпатської області, голови Правління Асоціації захисту прав правників Олексія Фазекоша, який впевнений, що скасування монополії матиме катастрофічні наслідки для Правової системи України. Напередодні він навіть опублікував екстрене звернення до депутатів, а зараз подає детальну аргументацію щодо недоцільності прийняття проекту №1013.

***

фазекош

Важко сказати, коли саме хтось із команди Володимира Зеленського кинув цезарівське «Жереб кинуто», але Рубікон стосовно адвокатури нинішньою владою вже фактично перейдено. Так, фактично відразу після схвалення КСУ законопроекту про скасування так званої адвокатської монополії, парламент 14 січня 2020 року проголосував в першому читанні за «невідкладний президентський» законопроект №1013. "За" проголосували 295 депутатів: 228 – з "Слуги народу", 0 – "Опозиційна платформа – За життя", 0 – "Європейська солідарність", 21 – "Батьківщина", 15 – "За майбутнє", 0 – "Голос", 15 – "Довіра", 16 – позафракційні. Мінімальна кількість голосів для ухвалення мала становити 226. Тепер, вочевидь, на початку лютого депутатам потрібно буде знайти 300 голосів, аби остаточно закріпити свою перемогу над адвокатами. Саме так, я не припустився жодної помилки – саме перемоги, і саме над адвокатами. Бо про жодний захист прав громадян, або дотримання балансу захисту державних органів цей законопроект не містив і не міститиме, що б протилежне не писали у будь-яких пояснювальних записках.

Бо справа зовсім в іншому – влада вирішила перейти Рубікон в той момент, коли для себе з’ясувала, що адвокат – це фігура політична. Це повністю суперечить духу будь-якого процесуального кодексу. Це абсолютно неприпустимо з точки зору європейської демократії, яка всюди і повсякчас каже, що не можна ототожнювати адвоката з його клієнтом. Але що робити, коли є адвокати «в команді» (той самий Андрій Богдан чи Андрій Смирнов), і є «інші» адвокати – так звані адвокати Порошенка, адвокати Януковича тощо. Хоча правди ніде діти, розподіл адвокатів на політичні стани відбувся не сьогодні, і не вчора. І ймовірно, 300 голосів таки буде знайдено, бо це лише всього на 5 більше, аніж проголосувало у першому читанні. А може, й не буде, якщо хтось із депутатів уважно дочитає до кінця цю статтю.

Вважається, що Цезар при переході через Рубікон сказав свою відому фразу не латинською, а грецькою: ανερρίφθω κύβος («тож буде кинуто жереб»), як на це вказує Плутарх. Іншими словами, переходив річку Цезар під грузом серйозних роздумів.Так почалася тривала громадянська війна Цезаря проти римського сенату на чолі з Помпеєм Великим. Сьогодні, коли хтось каже про Рубікон і жереб, то це дослівно означає: «вибір зроблений», або «ризикнути всім заради великої мети», а також використовується, щоб підкреслити незворотність того, що відбувається. Але давайте замислимось, яку саме велику мету переслідували у владних коридорах, щоб ризикнути усім заради скасування адвокатської монополії. На наш погляд, справа у наступному. Багато років поспіль кожен з Президентів України намагався реалізувати свій власний формат судової реформи – від Малої до Великої. Суддів то скорочували, то набирали. То залякували обшуками і кримінальними справами, то підвищували заробітну плату. І все заради банального приборкування, розуміючи, що судова влада – третя гілка влади. Далеко не остання в ієрархії державної структури, і в разі чого – з караючим мечем. Але сталося не так, як гадалося. Під час тих чи інших правових реформ спочатку був вихолощений інститут державного обвинувачення. І вже дожились до того, що посади прокурорів продавались, а на місце Генерального прокурора і зовсім була обрана людина без юридичної освіти. Потім почали масово звільнятись суддів – досвідчені, з неймовірним рівнем кваліфікації та високим рівнем професійної гідності. А потім сталось дивне: вправний адвокат, легко граючи на значних недопрацюваннях слідчих та\або прокуратури, розбивав вщент будь-які справи. Навіть політичні. Навіть ті, де всі ЗМІ волали про спійману «велику рибу». І влада побачила в цьому реальну загрозу, і знайшла елегантне рішення – треба зробити так, щоб в судах можна було представляти інтереси не тільки адвокатам, а будь-кому. Це лише гіпотеза. Але давайте проаналізуємо, чи справді відповідає мета скасування адвокатської монополії інтересам громадян України.

Насамперед, звернімо увагу на той факт, що зараз ми бачимо банальний приклад тотальної неповаги до Конституції. Спочатку — три роки тому — приймається закон, реалістичність виконання якого до кінця непродумана. Але даються можливості поступово підвищити якість представництва інтересів людини в судах. І не вина адвокатів в тому, що держава не змогла забезпечити ані підвищення якості юридичної освіти, ані прослідкувати, щоб адвокатські посвідчення справді отримували ті люди, які будуть діяти в інтересах громадян.

Коли Конституційний суд тоді попередньо розглядав цю норму, він говорив, що вона веде до підвищення якості, але для цього треба працювати. Що зараз пропонується? Банально відрізати те, над чим важко працювати. Тобто, не працювати в інтересах громадян і добиватися того, щоб адвокатське представництво було якісне, а просто відрізати цю норму, яку не пропрацювали раніше. Але ж якби це була лише одна зміна до Конституції, можливо, її можна було б підтримати. Адже виправили нібито помилку, хоча не забезпечили якість. Але зараз ми маємо багато таких змін, які не несуть по собі вдосконалення, які не гарантують підвищення якості. Але вони будуть оголошені як чергові перемоги. Тому, розуміючи, що, з одного боку, держава не готова до монопольного представництва з боку адвокатів, але, з іншого, що нам знову будуть намагатися показати це як велике зрушення, маю сміливість наголосити — Конституцію потрібно міняти вдумливо, і ніяк інакше! Не вносити сьогодні на завтра зміни, що повністю переформатовують відносини центральної влади і місцевої влади, а вже завтра вимагати його приймати. Не приймати закон, а потім через три роки вирішувати, що монополія — це погано. Працювати вдумливо і пояснювати, що ми хочемо. При цьому працювати вдумливо усім, в тому числі і суддям Конституційного Суду.

Нагадаємо: згідно зі ст. 159 Основного Закону України законопроект про внесення змін до Конституції України розглядається ВРУ за наявності висновку КС щодо відповідності законопроекту вимогам статей 157 і ст. 158 КУ. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 85 Основного Закону України до повноважень ВРУ належить внесення змін до Конституції України в межах і порядку, передбачених розд. XIII Конституції України. Водночас КС одразу робить висновок, що законопроект № 1013 відповідає вимогам ст. 154 КУ, бо запропоновані розд. I законопроекту № 1013 зміни до Конституції України розширюють можливості здійснення представництва в суді.

КС у своєму Висновку звертає увагу, що поняття «надання професійної правничої допомоги» не тотожне поняттю «представництво особи в суді», оскільки надання професійної правничої допомоги здійснюють адвокати, натомість представництво особи у суді може бути здійснене за вибором особи адвокатом або іншим суб’єктом. З таким твердженням важко сперечатись. Але давайте поміркуємо, добре це чи погано?

Спочатку відносно державних органів та юридичних осіб.

З 1 січня 2020 року норма про адвокатську монополію мала поширитись на державні органи та органи місцевого самоврядування. Проте, якщо законодавець хотів зекономити бюджетні кошти, що можна було ухвалити зміни, які виключають право адвокатів на представництво у судах для державних органів. Що власне і було зроблено шляхом прийняття 29 грудня Закону № 390-IX щодо розширення можливостей самопредставництва в суді органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, інших юридичних осіб незалежно від порядку їх створення.

Згідно зі змінами, внесених до процесуальних кодексів, юридична особа незалежно від порядку її створення бере участь у справі через свого керівника, члена виконавчого органу, іншу особу, уповноважену діяти від її імені відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво юридичної особи), або через представника.

Тобто, іншими словами Держава, Автономна Республіка Крим, територіальна громада беруть участь у справі через відповідний орган державної влади, орган влади АР Крим, орган місцевого самоврядування відповідно до його компетенції, від імені якого діє його керівник, інша уповноважена особа відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування), або через представника. Таким чином, вже на початку 2020 року впроваджувана монополія адвокатури на представництво в судах, не відбулась. Але навіщо ж тоді було відбирати цю гарантію у громадян і позбавляти їх права на професійну правову допомогу?

Якщо ж ми говоримо, що у людей немає коштів на адвокатів – то в Україні з 2011 року діє система безоплатної правової допомоги. І діє доволі успішно. В бюджеті на 2020 рік закладено на БПД мільярд гривень. Крім того, у нас є величезна кількість донорів та міжнародних правових організацій, які дають кошти на це. І головне – жоден адвокат, який працює на контракті з Мінюстом, не відмовився від надання безкоштовної правової допомоги громадянам. І це мало б бути аргументом для влади.

Тим більше, що колеги адвокати неодноразово наголошували на наступному: «Держава – це машина примусу. Інструментами цього примусу є поліція, прокуратура, суд. І це нормально, бо це основа існування держави. Проте, маючи інструменти примусу, держава повинна своїм громадянам давати й інститут захисту. І захисту не тільки від кримінального переслідування, а й в інших категоріях судових справ. І на цьому побудована майже вся європейська система правозахисту, до якої Україна висловила намір долучитися, задекларувавши в Конституції європейський шлях розвитку. І якщо ми говоримо про європейський шлях розвитку, то в Європі, згідно зі статистики, із 48 країн в 33 існує так звана адвокатська монополія».

Але зараз, читаючи коментарі «юристів від влади» я бачу, що вони всю цю ситуацію бачать занадто просто. На їх переконання, після скасування адвокатської монополії у людей з’явиться можливість більшого вибору у випадку необхідності захищати свої інтереси в суді, а серед юристів (адвокатів і не адвокатів) збільшиться конкуренція, що ніби повинно призвести до більш якісного надання послуг особам, які потребують правової допомоги та можливого зменшення вартості представницьких послуг в суді. Але чи все так просто для людини, яка не часто, а можливо, вперше в житті змушена звернутися за юридичною допомогою? Як їй зробити правильний вибір?

Не зупиняючись на порівнянні кваліфікації адвокатів та не адвокатів, можу тільки відмітити з цього приводу, що висококваліфіковані спеціалісти є серед обох категорій. Але в цілому саме серед адвокатів все-таки більша кількість спеціалістів, які нададуть високоякісні послуги у випадку необхідності представництва інтересів осіб в судах. Це пояснюється як тим, що і до запровадження змін в Конституції адвокати переважно зосереджувалися на представництві інтересів в судах, так і тим, що після впровадження адвокатської монополії, велика кількість юристів – не адвокатів, для того, щоб мати можливість представляти інтереси своїх клієнтів в судах, фактично змушені були набувати статус адвоката. Правильно це було чи ні, примусово чи добровільно – зараз не про те мова, а про те, що зараз фактично немає юристів – не адвокатів, які мають хоч якийсь досвід представництва в судах. То кого обиратимуть громадяни – шахраїв та ФОПів з «юридичною ліцензією», як вони самі пишуть про себе в об’явах?

Звичайно, статистики щодо того, яка частка юристів, яка практикувала в судах, отримала на сьогодні статус адвоката, а яка ні – немає. Але можемо з великою ймовірністю припустити, що більшість юристів – не адвокатів, які за внутрішнім переконанням вважали своєю основною діяльністю саме представництво інтересів осіб в судах, все ж отримали статус адвоката або на завершальному етапі його отримання (проходять стажування після складення іспиту в КДКА). Таким чином, велику кількість досвіду та кваліфікації в сфері судового представництва сконцентровано саме в середовищі адвокатів.

Звернення до адвоката має і інші переваги.

Процесуальне законодавство передбачає відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення. В складі судових витрат не останнє місце займають витрати на правничу допомогу. Але відшкодуванню підлягають тільки витрати, пов’язані з послугами адвоката, на підставі договору про надання правничих послуг, а не будь-які послуги будь-якого юриста. Отже, скільки б людина не заплатила юристу – не адвокату за представництво її інтересів в суді – ці кошти жодним чином не повернуться замовнику юридичних послуг. І навпаки – особа, яка виграла судовий процес, і користувалась послугами адвоката, має шанс на відшкодування витрат. То чи насправді законодавець думав саме про інтереси простих громадян?

Не менш важливим, якщо навіть не основним є і той фактор, що адвокат в обов’язковому порядку забезпечує умови, що виключають доступ сторонніх осіб до адвокатської таємниці або її розголошення, що безсумнівно є перевагою надання правової допомоги, що надається саме професійними адвокатами. Гарантії збереження адвокатської таємниці закріплені статтею 23 ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». Звичайно, що стосовно юриста жодних таких обмежень немає. Більше того на не-адвоката, в разі його недобросовісних дій, навіть поскаржитись немає куди. Натомість в КДКА в разі обґрунтованої скарги можуть відновити справедливість у відносинах «клієнт – адвокат». Наявність відповідальності для несумлінних адвокатів є запорукою реалізації права особи саме на професійну юридичну допомогу, оскільки загроза накладення дисциплінарного стягнення є підставою для недопущення зловживань процесуальними правами та додатковим стимулом для належного виконання своїх зобов’язань перед клієнтом.

Врешті-решт, законодавством також чітко визначено обов’язок адвоката підвищувати свій професійний рівень. Власне як не можна забувати і про такий унікальний інструмент як адвокатський запит, ненадання або невчасне надання відповіді на який карається адміністративним штрафом.

І все це зараз держава планує перекреслити одним-єдиним недолугим голосуванням? Чи варто воно того. Чи, можливо, Рубікон все ще не перейдено? Нехай кожен депутат запитає це сам в себе, перш ніж проголосувати за скасування адвокатської монополії. Адже таке голосування - це остаточний хрест на шляху до європейських правових стандартів.

 

Олексій Фазекош,

Голова Ради адвокатів Закарпатської області,

Голова правління Асоціації захисту прав правників України

Залишити коментар