Перейти до основного вмісту

А судді хто? Або повільна українська реформа

 Для побудови стабільної, незалежної і демократичної держави Україні потрібно мати стабільне правосуддя, що зараз, на жаль, таким не є. Однією з наріжних проблем української правової системи є питання незалежності суду і судової влади.

Останніми роками дуже зросла кількість звернень українців до Європейського суду з прав людини. Минулого року Україна увійшла в трійку за кількістю скарг в ЄСПЛ. Це пряма вказівка на те, що українські суди не виконують своєї основної функції – захисту прав, свобод та законних інтересів громадян, а також забезпечення кожному права на справедливий суд. Кожен громадянин, якому довелося зіштовхнутися з українською Фемідою знає, що процес розгляду справ у нас в країні є дуже тривалим, а забезпечення справедливості під час процесу є питанням відкритим. До того ж, судді часто бояться бути викривачами, тому що в Україні досі існує переважання  авторитету посади над авторитетом права. Більшість населення вважає, що вітчизняна судова система є упередженою.

Закон України «Про судоустрій та статус суддів» гарантує самостійність суддів у здійснені правосуддя, а також вплив на суд або суддів у будь-який спосіб (ст.6). Але, насправді, український суд є залежним від тих органів, які його призначають. На жаль, судді призначаються не лише за професійними якостями, але і за допомогою впливу таких «штучних» органів як Громадська рада доброчесності. Суб’єктивне бачення члена такої комісії щодо того чи іншого кандидата не гарантує призначення на посаду судді-професіонала.

 

Судова реформа – питання, якого дуже чекали від нової влади. Але настрої суспільства погіршилися після того, коли її фактично поставили на паузу. Реформа в загальному значенні мала б вирішити такі основні питання: зміна формального підходу при відправленні правосуддя, зміна складу суддів, припинення залежності судових органів від політичної кон’юнктури та впливу на них представників різних гілок влади. Президент Зеленський також наголосив, що українській судовій системі необхідне повне перезавантаження. 

В планах було: скорочення складу ВСУ з 200 членів до 100 і зменшення їх заробітних плат, розпуск Вищої кваліфікаційної комісії суддів, утворення Комісії доброчесності та етики.

Цікаво, що при здійснення реформи, питання зміни складу суддів ВСУ попало в «замкнене коло»: складанням списку кандидатів та його затвердженням займається Вища кваліфікаційна комісія суддів(ВККС) та Вища рада правосуддя(ВПР). Але для зміни суддів потрібно було б змінити і ВККС, і ВРП. Та закон, що передбачав оновлення складу цих органів не був імплементований – Вища рада правосуддя відмовилась його виконувати. Тому, обрання членів ВККС, а, отже, і суддів ВСУ, відбувається під впливом нереформованої ВРП.

 

Тому, замість повного перезавантаження судової системи і, нарешті, забезпечення довіри населення до судових інституцій, Зеленський віддав судову владу в руки все тієї ВРП, яка має в своєму складі заангажованих і недоброчесних фахівців.

На мою думку, склад ВРП має повністю оновитися, тому що це питання прямо заважає здійсненню демократичної судової реформи. Ми, як завжди, чуємо гарні обіцянки, але реального забезпечення здійснення реформи не відбувається. Доброчесність має існувати не тільки на словах. Кожен суддя має бути втіленням цієї риси, щоб населення могло без остраху звертатися до суду для захисту своїх законних прав. А поки що судова система так і не дочекалася свого перезавантаження.

Автор: Сергій Клєц, адвокат

Залишити коментар