Перейти до основного вмісту

З мамою чи з татом? ВС визначив місце проживання малолітньої дитини

В цій справі суди визначили місце проживання малолітнього сина з батьком, задовольнивши первісний позов і відмовивши в задоволенні зустрічного позову матері дитини.

При цьому суди встановили, що після того, як мати дитини у листопаді 2015 року виїхала за межі України до Російської Федерації та тривалий час не виконує свої батьківські обов'язки щодо дитини, не намагається зустрітись із сином, малолітня дитина постійно проживає з батьком, який повністю здійснює опіку над дитиною, доглядає сина, утримує його, піклується його здоров'ям, навчанням. Крім того, мати дитини не надала належних та допустимих доказів про умови проживання в які вона бажає забрати дитину, а також розмір доходів і пояснень, яким чином вона зможе забезпечити належний рівень проживання дитини. Батько ж дитини має постійне місце роботи, стабільний заробіток, позитивно характеризується за місце роботи, обставин, які б свідчили про те, що визначення місця проживання дитини з батьком може зашкодити інтересам дитини, судами не встановлено.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду погодився з такими висновками, в тому числі і з рішенням апеляційного суду, який відмовив матері дитини в частині задоволення зустрічних позовних вимог про надання їй можливость спілкуватися з дитиною за допомогою телефонного зв'язку та скайп-зв'язку.

Адже при вирішенні питання про усунення перешкод у вихованні та спілкуванні з малолітньою дитиною шляхом зобов'язання батька дитини надати її матері можливість спілкуватися з дитиною за допомогою телефонного зв'язку та скайп-зв'язку, слід враховувати наявність доказів про існування перешкод у спілкуванні з дитиною та факту відповідних звернень одного з батьків до органу опіки та піклування Служби у справах дітей. Між тим, як встановив суд, такі докази відсутні.

Верховний Суд зауважив, що тлумачення ч. 1  ст. 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов'язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку.

Європейський суд з прав людини зауважує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. (HUNT v. UKRAINE, № 31111/04, § 54, ЄСПЛ, від 07 грудня 2006 року). При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).

Аналізуйте судовий акт: Суд: Принцип рівності батьків у вихованні дитини дотримано – нерадиву мати позбавлено батьківських прав (Ізюмський міськрайсуд Харківської області № 623/3081/17 від 08.05.2018)

ВССУ: Небажання дитини спілкуватися з батьком не є підставою для його відсторонення від участі у спілкуванні з дитиною (ВССУ, справа № 397/586/16-ц, 08.11.17)

Порядок спілкування та способи участі у вихованні малолітньої дитини можуть бути змінені судом (Ухвала Вищого спеціалізованого суду, судді Гулька Б. І., Луспеник Д. Д., Хопти С. Ф.)

Суд: Висновок органу опіки та піклування щодо визначення способів участі батьків у вихованні малолітньої дитини не є предметом судового оскарження (Апеляційний суд Одеської області № 522/18951/17 від 04.04.2018)

Чинне законодавство передбачає надання судом лише одноразового тимчасового дозволу на виїзд малолітньої дитини за межі України у її супроводі без згоди батька (ВССУ від 10 лютого 2016р. у справі № 6-32509ск15)

ВС/КЦС: Якщо один з батьків самочинно змінить визначене на підставі закону або рішення суду місце проживання дитини, суд має право негайно постановити рішення про відібрання дитини і повернення її за попереднім місцем (ВС/КЦС, №350/1258/17, 03.05.18)

 

                                                                                               

                                                                                            Постанова

                                                                                          Іменем України

                                                                                        03 травня 2018 року

м. Київ

справа № 754/5128/16-ц

провадження № 61-12663св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Журавель В. І., Коротуна В. М., Крата В. І. (суддя-доповідач), Курило В. П.,

учасники справи:

позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2,

відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_3,

третя особа - Служба у справах дітей Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_3, яка підписана представником ОСОБА_4, на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 16 грудня 2016 року у складі судді Лісовської О. В., рішення Апеляційного суду м. Києва від 08 лютого 2017 року у складі суддів: Стрижеуса А. М., Антоненко Н. О., Шкоріної О. І.,

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2016 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дитини. Позовна заява обґрунтована тим, що вони перебувають у зареєстрованому шлюбі з 18 березня 2011 року, від шлюбу мають малолітнього сина ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1.

21 листопада 2015 року ОСОБА_3 залишила сім'ю і до цього часу за місцем проживання не з'являлася. Наприкінці 2015 року ОСОБА_3 декілька разів вийшла на зв'язок шляхом скайп-зв'язку, під час якого не повідомила про своє місцеперебування та відмовилася повернутися до сім'ї. З часу від'їзду ОСОБА_3 дитиною займається виключно ОСОБА_2, повністю опікується нею, займається її утриманням та вихованням. Крім того, ОСОБА_2 має своє житло, має постійне місце роботи, позитивно характеризується, має можливість забезпечити гармонійний та всебічний розвиток дитини. З урахуванням наведеного просив суд  розірвати шлюб між сторонами та визначити місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_5 з батьком ОСОБА_2

ОСОБА_3 звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини та усунення перешкод у вихованні та спілкуванні з дитиною, мотивуючи свої вимоги тим, що після укладення шлюбу сторони проживали разом, однак внаслідок значного погіршення стосунків з жовтня 2015 року вони почали проживати окремо. Внаслідок створення позивачем неможливих умов для спільного проживання, вона вимушена була покинути сім'ю та переїхати для проживання до своїх батьків в м. Мантурово Російської Федерації, оскільки власного житла вона у м. Києві не мала. Так як позивач не надав згоду на виїзд дитини за межі України, ОСОБА_3 вимушена була виїхати самостійно, залишивши дитину у м. Києві. Однак, до цього часу позивач перешкоджає їй бачитись з дитиною, спілкуватися з ним по телефону, останній раз вона отримувала інформацію про дитину в грудні 2015 року.

ОСОБА_3 заперечує проти того, щоб син проживав разом з батьком, оскільки дитина має з нею дуже тісний емоційний зв'язок, син постійно знаходився поряд з нею, вона займалася його вихованням, доглядом. Вона забезпечена житлом, має дохід, а тому зможе забезпечити сину належні умови для проживання. Оскільки на даний час відповідачка проживає окремо від сина, а позивач не дає їй можливість спілкуватися з сином, то вона вважає, що такі перешкоди з боку позивача повинні бути усунуті. На підставі викладеного ОСОБА_3 просила суд визначити місце проживання дитини ОСОБА_5 разом з матір'ю, а також усунути перешкоди у вихованні та спілкуванні матері з дитиною шляхом зобов'язання відповідача надати їй можливість спілкуватися з сином по телефону, скайпу або особисто щоденно.

Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 16 грудня 2016 року позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа: Служба у справах дітей Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації, про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дитини задоволено.

Зустрічні позовні вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_2, третя особа: Служба у справах дітей Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації, про визначення місця проживання дитини та усунення перешкод у вихованні та спілкуванні з дитиною задоволено частково.

Шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, зареєстрований 18 березня 2011 року Лівобережним відділом реєстрації шлюбів м. Києва з Державним центром розвитку сім'ї, актовий запис № 308 розірвано.

Визначено місце проживання малолітньої дитини - ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, з батьком ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_2

Усунуто перешкоди ОСОБА_3 у вихованні та спілкуванні з малолітньою дитиною ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, шляхом зобов'язання ОСОБА_2 надати їй можливість спілкуватися з дитиною за допомогою телефонного зв'язку та скайп-зв'язку. У іншій частині зустрічних позовних вимог відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що батько, який має постійне місце роботи, стабільний заробіток, позитивно характеризується за місцем роботи, має із сином гармонійні стосунки, може забезпечити належні умови проживання, виховання та розвиток дитини, яка постійно проживає з батьком після виїзду матері за межі України. Крім того, оскільки ОСОБА_3 жодних доказів своїх переваг перед батьком дитини при визначенні місця проживання дитини разом з нею, суду не надала, тому суд відмовив у задоволенні позовних вимог щодо визначення місця проживання малолітньої дитини разом з нею.

Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 08 лютого 2017 року рішення Деснянського районного суду м. Києва від 16 грудня 2016 року в частині задоволення зустрічних позовних вимог ОСОБА_3 скасовано та в цій частині ухвалено нове рішення, яким у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_3 про усунення перешкод ОСОБА_3 у вихованні та спілкуванні з малолітньою дитиною ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, шляхом зобов'язання ОСОБА_2 надати їй можливість спілкуватися з дитиною за допомогою телефонного зв'язку та скайп-зв'язку відмовлено. У іншій частині рішення суду залишити без змін.

Рішення суду мотивовано тим, що суд першої інстанції при вирішенні питання про усунення перешкод у вихованні та спілкуванні з малолітньою дитиною шляхом зобов'язання ОСОБА_2 надати ОСОБА_3 можливість спілкуватися з дитиною за допомогою телефонного зв'язку та скайп-зв'язку, не врахував, що із заявами про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною, відповідач до Служби не зверталася, доказів про існування перешкод у спілкуванні з дитиною Відповідач ОСОБА_3 не надала.

У касаційній скарзі ОСОБА_3, яка підписана представником ОСОБА_4, просить оскаржене рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні вимог ОСОБА_7 щодо визначення місця проживання дитини з матір'ю та у частині задоволення позовних вимог ОСОБА_2 щодо визначення місця проживання з батьком скасувати, а рішення суду апеляційної інстанції скасувати повність та ухвалити нове рішення яким позов ОСОБА_7 задовольнити, а позов ОСОБА_2 задовольнити в частині розірвання шлюбу, а у іншій частині його позовних вимог відмовити. Касаційна скарга мотивована тим, що суди не дослідили докази у їх сукупності та не врахували, що той з батьків, хто проживає окремо, має право на спілкування з дитиною.

У липні 2017 року представник ОСОБА_2 - ОСОБА_8 подала заперечення на касаційну скаргу у яких просила суд касаційну скаргу відхилити. На обґрунтування заперечень вказала, що у ОСОБА_3 відсутня можливість щодо забезпечення дитини належними умовами проживання.

У серпні 2017 року ОСОБА_2 подав до суду пояснення у яких вказував, що 18 липня 2017 року у ОСОБА_5 було підтверджено діагноз фенілкетонурія, проте ОСОБА_3 не було вчинено жодних дій для виявлення захворювання, що призводить до розумової відсталості. Оскільки дана хвороба потребує лікування психоневрологічного направлення, то відповідно до вимог чинного законодавства потребує згоду обох батьків, яку відповідач не надала.

У статті 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 3 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», який набрав чинності 15 грудня 2017 року, передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

На підставі підпункту 6 пункту 1 розділу XIIIПерехідні положення ЦПК України справу передано до Касаційного цивільного суду.

У січні 2018 року до суду надійшли письмові пояснення від представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 у яких зазначено, що відповідно до відповіді Київської міської дитячої клінічної лікарні № 1 від 13 вересня 2017 року № 01-04/776 підтверджено діагноз встановлений дитині, а також зазначено, що згода другого з батьків щодо вживання дитиною спеціального харчового продукту при даному діагностованому захворюванні не передбачена законодавством.

Колегія суддів відхиляє аргументи, які викладені в касаційній скарзі, з таких мотивів.

Суди встановили, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 перебували у шлюбі та мають - сина ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1. У листопаді 2015 року ОСОБА_3 поїхала до своїх батьків у м. Мантурово Російської Федерації, де і проживає до цього часу, що підтверджується довідкою від 25 травня 2016 року.

Відповідно до актів обстеження житлово-побутових умов від 24 грудня 2015 року та від 17 березня 2016 року ОСОБА_5 постійно проживає разом з батьком ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_2

ОСОБА_2 позитивно характеризується за місцем роботи. ОСОБА_3 є студенткою обласної державної бюджетної професійної освітньої установи «Мантурівський політехнічний технікум Костромської області», що підтверджується характеристикою від 28 квітня 2016 року.

ОСОБА_3 на даний час перебуває у стані вагітності, що підтверджується відповідною медичною довідкою від 06 вересня 2016 року. Батьком дитини є ОСОБА_9 ОСОБА_9, що підтверджується нотаріально посвідченою заявою від 07 вересня 2016 року.

У малолітнього ОСОБА_5 за результатами обстеження психофізичного стану виявлено: низький рівень активності мовлення; певні труднощі щодо орієнтації у просторових та часових уявленнях, у складанні серії сюжетних малюнків, у знанні кольорів (основних), диференціації кількісних та якісних уявлень тощо, логопедом-дефектологом рекомендовано відповідні зайняття та консультація невролога, що підтверджується відповідними медичними документами.

Згідно з довідками стаціонару денного перебування Мовного Центру Київської міської психоневрологічної лікарні № 2 від 21 січня 2016 року та від 09 лютого 2016 року ОСОБА_5 діагностовано: ЗММ І рівня, дизартрія середнього ступеню тяжкості.

15 лютого 2016 року лікарем стаціонару денного перебування Мовного Центру Київської міської психоневрологічної лікарні № 2 було дано направлення на стаціонарне лікування, проте через відсутність згоди матері було відмовлено в оформленні дитини на лікування.

Відповідно до медичного висновку Державного закладу «Український медичний центр реабілітації дітей з органічним ураженням нервової системи» Міністерства охорони здоров'я України» від 24 лютого 2016 року ОСОБА_5 страждає на легку когнітивну недостатність, недорозвинення мови І-ІІ рівня тощо.

Відповідно до актів обстеження житлово-побутових умов від 24 грудня 2015 року та від 17 березня 2016 року, житловим приміщенням є квартира АДРЕСА_1 Квартира складається з трьох кімнат, для дитини облаштовано окреме спальне ліжко, дитячий стіл для приймання їжі, іграшки, розвиваючі ігри, необхідний одяг, дитина забезпечена продуктами харчування, засобами гігієни, дитина зареєстрована за місцем проживання.

Згідно Висновку Служби у справах дітей Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації від 25 травня 2016 року № 102/03/31-4681 Деснянська районна в м. Києві державна адміністрація, на яку покладені повноваження органу опіки та піклування, вважає за доцільне визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_5 разом з батьком ОСОБА_2, на підставі рішення комісії з питань захисту прав дитини (протокол № 9 від 19 травня 2016 року).

За положеннями частинами 1, 2 статті 161 цього Кодексу, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.

Тлумачення частини першої статті 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов'язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку.

Європейський суд з прав людини зауважує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. (HUNT v. UKRAINE, № 31111/04, § 54, ЄСПЛ, від 07 грудня 2006 року). При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).

Суди встановили, що після того, як ОСОБА_3 у листопаді 2015 року виїхала за межі України до Російської Федерації та тривалий час не виконує свої батьківські обов'язки щодо дитини, не намагається зустрітись із сином, малолітня дитина постійно проживає з батьком, який повністю здійснює опіку над дитиною, доглядає сина, утримує його, піклується його здоров'ям, навчанням. Крім того, ОСОБА_3 не надала судам належних та допустимих доказів у розумінні статей 58, 60 Цивільного процесуального кодексу України (у редакції, на час розгляду спірних правовідносин) (далі - ЦПК України), про умови проживання в які ОСОБА_3 бажає забрати дитину, а також розмір доходів і пояснень, яким чином вона зможе забезпечити належний рівень проживання дитини. ОСОБА_2 має постійне місце роботи, стабільний заробіток, позитивно характеризується за місце роботи, обставин, які б свідчили про те, що визначення місця проживання дитини з батьком може зашкодити інтересам дитини, судами не встановлено.

Таким чином, суди попередніх інстанцій в контексті першочергового врахування саме інтересів дитини, які переважають над інтересами батьків, дотрималися норм матеріального права, урахували висновки органу опіки та піклування Служби у справах дітей Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації від 25 травня 2016 року № 102/03/31-4681, визначили місце проживання малолітнього ОСОБА_5 з батьком, правильно задовольнили первісний позов і відмовили в задоволенні зустрічного позову.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржене рішення суду апеляційної інстанції постановлено без додержанням норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що відповідно до положень статті 400 ЦПК знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. У зв'язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржені рішення без змін.

Оскільки оскаржені судові рішення залишені без змін, а скарга без задоволення, то судовий збір за подання касаційної скарги покладається на особу, яка подала касаційну скаргу.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 31 травня 2016 року у справі № 754/5128/16-ц зупинено виконання рішення Деснянського районного суду м. Києва від 16 грудня 2016 року та рішення Апеляційного суду м. Києва від 08 лютого 2017 року до закінчення касаційного провадження.

З урахуванням того, що касаційна скарга залишена без задоволення, а оскаржені рішення без змін, на підставі частини третьої статті 436 ЦПК України колегія суддів поновлює виконання рішення Деснянського районного суду м. Києва від 16 грудня 2016 року та рішення Апеляційного суду м. Києва від 08 лютого 2017 року.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,  

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3, яка підписана представником ОСОБА_4, залишити без задоволення.

Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 16 грудня 2016 року та рішення Апеляційного суду м. Києва від 08 лютого 2017 року залишити без змін.

Поновити виконання рішення Деснянського районного суду м. Києва від 16 грудня 2016 року та рішення Апеляційного суду м. Києва від 08 лютого 2017 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий                                                                                      М. Є. Червинська

Судді:                                                                                                 В. І. Журавель

                                                                                                             В.М. Коротун

                                                                                                             В.І. Крат

                                                                                                             В.П. Курило

Джерело: Протокол. 

Залишити коментар