Перейти до основного вмісту

Декілька слів про "революційну правосвідомість", - позиція судді

Колись в сиву давнину - у першому віці нашої ери - ходили землею вчені люди, які присвячували все своє життя вивченню закону та дуже старалися жити "праведно".

Але для цього чомусь обрали вони шлях виконання лише суто зовнішніх проявів закону, стверджуючи, що через таку їх поведінку сам Бог зобов'язаний надати їм перше місце поруч з собою та, більше того, виконувати їх настанови та рішення. А задля цього усе вони робили напоказ, всіляко показуючи свою удавану "святість".

Через це особливо поважали вони день відпочинку, вимога Закону про дотримання якого була єдиною церемоніальною з усіх настанов.

Й суттєво розширивши вимоги Закону, вони самостійно видумали 24 глави настанов з тим, щоб зробити відпочинок більш обтяжливим, ніж праця. Та проголосили вони, що ці їх настанови є важливішими за сам Закон, який вони, ніби, тлумачили.

Але… упустили вони в Законі головне - його сутність, за "лісом" даремних роз'яснень показного благочестя втратили головну вимогу Закону - любов до ближнього, а за такого дійшли до того ніби Закон забороняв творити добре. Називали вони себе "фарисеями", тобто - "уособленими", "обраними".

Але насправді їх "обраність" виявлялась лише у лютій ненависті до спасіння людей, яких вони вважали "нижчими" за себе. А ще у тому, що вони: "перед людьми зачиняли Царство Небесне, бо й самі не входили та тих, хто хотів ввійти, увійти не пускали", "вдовини хати поїдали", "чистили зовнішність кухля та миски, а всередині були повними здирства й кривди", "назовні здавались людям за праведних, а всередині були повними лицемірства та беззаконня".

В 21 сторіччі вчені люди, які присвятили все своє життя вивченню закону та дуже старалися жити "доброчесно", взялися розглядати таку собі справу.

Один молодик обвинувачувався у трьох крадіжках та одному пограбуванні, а місцевий суд, встановивши істину, перекваліфікував його дії щодо пограбування на менш тяжкий злочин. Але вчені люди з таким не погодились, бо - неможна ж дійсно погодитись із тим, щоб до "нижчого" були виявлені людяність та справедливість.

До того ж - он який жах - відбулось все це під час відпустки судді, тобто - у період, коли отримавши близько 100.000 гривень платників податків, як відпускні, суддя мав відпочивати.

Та з тим погодитись вже було аж ніяк неможливо.

Й взялись вони шукати в законі приписи, які забороняли судді - "обраному" - під час відпочинку (до речі - за рахунок тих самих - "нижчих") справами "недостойних" опікуватись. Шукали майже рік… не знайшли. Проте… відкрили нову концепцію.

Основою для цієї концепції стала частина 5 статті 15 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", буквальний зміст якої зводиться до такого.

Справи розподіляються з урахуванням спеціалізації суддів, навантаження кожного судді, заборони брати участь у перегляді рішень для судді, який брав участь в ухваленні судового рішення, про перегляд якого порушується питання (крім перегляду за нововиявленими обставинами), перебування суддів у відпустці, відсутності у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю, відрядження, а також інших передбачених законом випадків, через які суддя не може здійснювати правосуддя або брати участь у розгляді судових справ".

Та якщо слово "розподіляються" замінити словом "розглядаються" /немає бо ніякої різниці/, а слово "через" словом "коли", то - ось й результат: "До випадків коли суддя не може здійснювати правосуддя та брати участь у розгляді судових справ, віднесено перебування його у відпустці. А за такого здійснення судочинства у відпустці є здійснення судочинства незаконним складом суду".

Аж раптом… назріла революція.

Річ у тому, що відповідно до наведеного вище змісту частини 5 статті 15 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" її приписи регулюють сам лише порядок розподілу судових справ.

Якщо ж погодитись з протилежною точкою зору, логічно слід прийти до того, що на початок кожного судового засідання суддя має пересвідчуватись у дотриманні на момент судового засідання усіх обставин, перелічених у частині 5 статті 15 Закону України "Про судоустрій та статус суддів".

Зокрема, суддя має пересвідчитись у тому, що на момент чергового судового засідання його спеціалізація не змінилась; у разі ж зміни такої спеціалізації та продовження її розгляду раніше визначеним суддею, за логікою ухвали Першої Дисциплінарної палати Вищої Ради правосуддя справа має вважатись такою, що розглянута судом, який не був сформований відповідно до вимог закону та рішення у ній підлягає безумовному скасуванню.

Такі ж наслідки буде мати й продовження розгляду справи раніше визначеним суддею за умови, якщо на час чергового судового засідання змінилось його навантаження порівняно з навантаженням інших суддів.

Таке може мати наслідком ніщо інше, як висновок про те, що майже жоден суддя не в змозі завершити розгляд майже жодної справи, та з метою уникнення порушень усі справи мають передаватись від одного судді до іншого безперервно, майже - перед кожним судовим засіданням.

До того ж, якщо, залишивши осторонь вимоги частини 5 статті 15 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" (до речі, попри те, що посилання на них є "наріжним каменем" концепції) погодитись із точкою зору про те, що здійснення суддею правосуддя та його участь у розгляді судових справ під час перебування у відпустці слід розуміти як здійснення правосуддя, розгляд судових справ незаконним складом суду, логічно слід прийти до такого.

Очевидним є те, що жодна справа не може перебувати на розгляді у "незаконного" складу суду бодай один день, тим більше - протягом усього строку (майже - 2 місяців) відпустки судді.

За такого, з настанням відпустки усі справи, що залишись в провадженні визначеного внаслідок автоматизованого розподілу справ судді та на момент відпустки не є розглянутими, мають бути передані на розгляд "законному" складу суду. В інакшому ж випадку громадяни, чиї справи залишаються не розглянутими, стають позбавленими доступу до правосуддя, адже їх справи опиняються в провадженні суду, який не є законним.

Проте, з 1995 року практика таким шляхом не йде та справи на період відпусток залишаються в провадженні раніше визначених суддів. Більше того, можливість відновлення повноважень судді після їх втрати (наприклад, внаслідок спливу строку, на який суддя був призначений, або його відсторонення) практикою не сприймається.

Отже, якщо погодитись із точкою зору, що аналізується, слід дійти до висновку, що наразі в Україні не існує жодної більш-менш складної справи, яка розглянута "законним" складом суду, адже під час розгляду таких справ суддя, в провадження якого вони були передані, хоча б один раз перебував у відпустці.

Та ситуація не буде суттєво виправлена й внаслідок передачі нерозглянутих справ перед відпусткою, адже в такому випадку ці справи ніколи не будуть розглянутими через їх постійні передачі від одного судді до іншого.

Отже тепер як звертатись до суду, так й розглядати судові справи - річ марна - все одно нічого ніколи не буде розглянутим, а як й буде - то поспіхом, без справедливості, людяності та попри матеріальну істину.

Або ж все набагато простіше - слід просто припинити "поїдати вдовини хати", зректись здирства і кривди, пристати на шляхи закону та не вдаватись до лицемірства?

Володимир Алєйніков ("Резонанс")

Суддя Центрального районного суду міста Миколаєва

Залишити коментар